І захотілося раптом, щоб коли помру, крізь прах мого серця проріс дубовий корінь, а з нього вимахав могутній дуб і щоб гілля його пішло на кілки — бити тупих і немічних серцем людей.
З людиною відбувається те ж, що і з деревом: чим більше прагне воно вгору, до світла, тим глибше йдуть корені його в землю, вниз, в темряву і глибину — до зла.
Останні коментарі