Олег Рой

Про виховання судять з кінцевого продукту - тобто з того, що вийшло з дітей.

Як добре, коли людину не цікавить твоє далеке минуле. А потрібна лише ти сама – справжня.

Не чекай, що доля змінить тебе, – зраджуй свою долю власноруч!

Цей поцілунок, він немов струмом пронизав мене. Це був електрошок, реанімація вмираючого організму. Я прийшов до тями, я ожив, я відчув, що живу, дихаю і… що люблю її!

Всі люди роблять помилки, і справа зовсім не в цьому. Справа в тому, який досвід вони здобувають.

Раніше кіно знімали зовсім не таке, як зараз. Воно було наївніше, але водночас і глибше. І людяніше, чи що. У старому кіно смерть - це завжди трагедія, навіть якщо вмирає якийсь другорядний, зовсім непомітний персонаж. А в кожному другому сучасному фільмі мало не гори трупів і нікому їх не шкода. Ні глядачам, ні героям...

Хтось закохується у п'ятдесят і щасливий, хтось – у чотирнадцять і перше розчарування йому вистачає на все життя. А є люди, які жодного разу не відчували нічого схожого і таких чимало.

Що це за тато, з яким трапляються? Тато має бути поруч щодня.

Іноді набагато цікавіше здобувати, ніж пожинати плоди перемог.

Коли людина сильно закохана, вона не схильна помітити півтони недоліків коханого, розчиняючись часом у грамі його достоїнств.