Цитата — як світло, що йде попереду думки.

Живу один. Звик. Відчуваю себе більш ніж затишно. Чи ненормально це? Не знаю. Можливо, це ненормально для одинаків, які проживають так все життя. А в мене бувало всяке. І дружина, котру любив. І жінки, які відкривали мені вертикалі та горизонталі душевних задоволень. І періоди обнулення, коли вертикаль перетиналася з горизонталлю. Не сумував ніколи. Тепер глибоких стосунків не заводжу. Не бачу в цьому жодного сенсу. Поверхневі взаємності трапляються стану душі. Частіше я похмурий і нелюдимий, але іноді на мене нападає веселість, а часом я щасливий настільки, що блукаю вулицями з квітучою фізіономією, як міський божевільний. Публічності біжусь, тому що публічність завжди пов'язана з розмитістю суджень. Хто мене хоч трохи знає, чув про те, що найбільше на світі я не терплю жанру серіальної вульгарності, де сам біс не біс, а лише жалюгідний паяц на зарплаті у майстра. А пристрасті – мильні бульбашки. Не можу я терпіти і сентиментальності. Слинну хворобливу форму спілкування я припалив раз і назавжди однією думкою:«Не бажаю впускати в свою душу напій нерозвинених пристрастей. Сльозибувають різні. Я готовий схилити коліна перед сльозами покаяння чи гострого відчуття безглуздості буття, але ніколи не прийму побутової сльозливості – сентиментального ставлення до чужих ролей чужого кіно». Іншими словами, сірої промежини не переносжу. Хоч і живу у її епіцентрі.

Ця книга не "з привітом". "З привітом" бувають лише тупоголові руді дівиці в комедіях п'ятдесятих років.

Якщо Ви знаходитесь у компанії, де ви не потрібні, вибирайтеся з неї.

Я дуже люблю сніг, - він нагадує мені цвітіння мигдалю навесні.

Ти не підставляєш іншу щіку, ти її ріжеш.

- Послухай, Джино, я зроблю все що завгодно. Що ти хочеш? — Я хочу повернути своє життя назад, — сказала вона. - Ось і все, Гаррі. Я хочу повернути своє життя. У її вустах це прозвучало як«прощай».

Але не в одних віршах поезія: вона розлита скрізь, вона довкола нас... Подивіться на ці дерева, на це небо — віє всюди красою і життям; а де краса та життя, там і поезія.

Є пісні, після яких хочеться діяти, жити, любити.

Ранок був чудовий. Саме щастя, здавалося, висіло над землею і, відбиваючись у діамантових росинках, манило до себе душу перехожого... Ліс, оповитий ранковим світлом, був тихий і нерухомий, ніби прислухався до моїх кроків і цвірінькання пташиної братії, що зустрічала мене висловлюваннями недовіри і... Повітря було просякнуте випарами весняної зелені і своєю ніжністю пестило мої здорові легені. Я дихав їм і, окидаючи захопленими очима простір, відчував весну, молодість, і мені здавалося, що молоді берізки, придорожня трава і майські жуки, що гули безупинно, розділяли це моє почуття.«І чого там, у світі, — думав я, — тісниться людинау своїх тісних халупах, у своїх вузьких і тісних ідейках, якщо тут такий простір для життя та думки? Чому він не йде сюди?