Олександр Миколайович Островський

Але знайте, що і найлагіднішу людину можна довести до сказу. Не всі злочинці - злодії, і смирна людина зважиться на злочин, коли йому іншого виходу немає.

Ти виправ мені такий лист, щоб був я як є природний дворянин, та тоді чемності від мене і питай.

Краще б я була хвора, а то недобре. Лізе мені на думку мрія якась. І нікуди я від неї не втечу.

Мовчи, коли краще нічого не вмієш.

Хто нарікає, отже, той богові чинить опір.

Дивна річ, нічого мені в житті не вдалося ні купити, ні продати, щоб мене не обдурили.

Я, панове, не проти освіти, але й не за неї. Розбещення вдач на двох кінцях: у невігластві, і в надмірності освіти, добрі вдачі посередині.

Нікому не замовиш говорити: у вічі не посміють, то за очі стануть.

Розлучатися з життям зовсім не так просто, як я думала... Адже є люди, для яких це легко. Мабуть, тим зовсім жити не можна; їх ніщо не спокушає, їм ніщо не мило, нічого не шкода... Та й мені ніщо не мило, і мені жити не можна, і мені жити нема чого! Що ж я не наважуюсь?... Просто рішучості не маю. Жалюгідна слабкість: жити, хоч як—небудь, та жити... коли не можна жити і не потрібно... Як добре померти... поки що дорікнути себе нема в чому.

— У того все хитрість та лестощі, а ця раптом, ні з того ні з сього, і скаже, що не треба. - Тобто правду? - Так, правду...