Рінат Валіуллін

— Ти віриш у кохання з першого погляду? — Ні, я вірю тільки в каву, вранці, вдома, зварену не мною.

Те, що не було кому сказати«доброго ранку», означало лише одне: що не доведеться починати день з лицемірства.

— Зізнайся, ти ж кохаєш її... — Знову серце на мене настукало?

Мовчання телефону – найогидніше з усіх мовчань, коли у режимі очікування.

Я давно помітив, що вранці час летить швидше: його можна проспати, а якщо ти навіть вчасно встанеш, то його катастрофічно не вистачає. Увечері — інша річ: час розтягується до таких розмірів, що ніколи не вдається раніше лягти спати.

Ти повинен любити свою жінку, ту, яка поруч, вона на це заслуговує, якщо не хочеш, щоб її покохав хтось інший. Жінка немов татуювання. Її зауважують: одні критикують, інші милуються. А де вона красуватиметься: на руках, на шиї, на грудях чи нижче, залежить від щедрості твоєї душі та фантазії розуму. Тільки пам'ятай, що якщо ти захочеш з нею розлучитися, шрам у будь-якому разі залишиться на серці, якщо не в тебе, то в неї.

Якщо вам здається, що треба щось змінювати в цьому житті, то вам не здається.

— Добре. Тільки будь зі мною обережнішим, я можу і закохатися. Вночі це найлегше. — І як це відбувається у жінок? — Раптом. Була собі людина, а за кілька хвилин уже жертва… моїх неприборканих почуттів.

Жінка для чоловіка і є та сама річка, куди він увесь час норовить пірнути, щоб скупатися у вологому вирі очей, витертися насухо шовком волосся, сісти до багаття її серця, відчувши хвилюючий аромат шкіри, випити одним ковтком її губи, з'їсти з апетитом усі її час, потім залягти в душу і заснути. Спати доти, доки його не почне будити якийсь мужик зі словами:«Вставай, ти проспав своє щастя, тепер це моя річка».

Я знаю, що таке депресія, коли дуже хочеться відвести душу, але куди б ти її відводив, їй все не подобається.