Віра Камша

Кораблі тонуть не тому, що з них йдуть щури. Це щури йдуть, бо не бажають тонути.

Чому ми маємо платити за своїх батьків? Ми – заручники їхньої ненависті, Робере. І не тільки ми, а й наші кохані, і наші діти. За нас вирішують, кого нам любити, кого ненавидіти, кому належати… Нас не питають, ми – речі, тільки з іменами та з душею. Ми не живемо, нас продають, купують, міняють, переставляють, доки ми не виростаємо у господарів таких самих речей, уже наших…

Залишати те, що ще можна захищати, завжди неприємно.

Привід без вина – це страждання, вино без приводу – пияцтво.

Якби люди хвости, зображати незворушність було б набагато важче.

Несподіванка, Ваше Преосвященство, буває двох видів. Коли на вас ще не чекають, і коли на вас уже не чекають.

Якщо не знаєш, що брехати, говори правду.

Гітара не жінка, для неї мовчання – не золото, а зовнішність – не головне.

Життя — це надія, любов, обов'язок і страх. Поки лишається хоч щось, смерть не прийде.

Жінки надто довго пам'ятають неподаровані троянди.