Володар кілець

Якби тільки Пані могла нас зараз бачити та чути! Я сказав би їй:«Володарка! Нам так мало потрібне! Тільки трохи води та світла, чистої води та звичайного денного світла, та й годі. Вони важливіші за всі коштовності світу, ви вже вибачте мені!»

Такий закон: ті, чиї човен несе швидкий потік, приречені знаходити і втрачати.

Коли обрушиться зима, і землю сховає тінь, І ніч беззоря уб'є короткий сірий день, І ліс помре в туманній імлі - під снігом і дощем, Знайду тебе, прийду до тебе, щоб бути навіки вдвох. І ми почнемо - в руці рука - на Захід довгий шлях, І там, вдалині, знайдемо край, де можна відпочити.

Але ж говорити і слухати легше, ніж думати. Думати ж стомлюючі.

Неминуче з'явиться у світ інше зло, може статися, ще більше: адже Саурон лише прислужник предуготовитель. Але це вже не наша турбота: ми не покликані покращувати світ і у відповіді лише за той час, коли нам довелося жити — нам має випалювати шкідливі бур'яни і залишити нащадкам чисті орні поля. Залишити їм у спадок хорошу погоду ми не можемо.

Швидше за все, наприкінці шляху він стане як скляна посудина з чистим світлом усередині – для тих, хто вміє бачити.

Про тих, хто повернувся, казок не складають та пісень не співають. Які до кінця йшли, ті – інша справа. А кінець, знаєте, не завжди буває хорошим, для героїв...

...якщо гинуть великі, то з малих великий попит.

Ельф тямущий дасть пораду, скаже«так» і тут же« ні». (У ельфа та вітру не питай поради: обидва скажуть у відповідь — що так, те й ні.)

Знаєте, яке в мене почуття? Наче я всередині пісні – розумієте?