Книга / твір

Брехня поділяють на власне брехню, мерзенну брехню та статистику.

Так, визнаю, колись мене приваблювали думки про світове панування, але хто з нас у глибині душі не плекав мрії стерти людство з лиця землі та заселити планету рівними собі?

Все-таки дивно, як наш розум та почуття підпорядковані органам травлення. Не можна ні працювати, ні думати, якщо на те немає згоди шлунка. Шлунок визначає наші відчуття, наші настрої, наші пристрасті. Після яєчні з беконом він велить:«Працюй!». Після біфштексу та портера він каже:«Спи!». Після чашки чаю (дві ложки чаю на чашку, наполягати не більше трьох хвилин) він наказує мозку:«А ну-но підій і покажи, на що ти здатний. Будь красномовним, і глибоким і тонким; заглянь проникливим поглядом у таємниці природи; прострі білосніжні крила тремтливої ​​думки і здійми, богорівний дух, над суєтним світом, спрямовуючи свій шлях крізь сяючі розсипи зірок до воріт вічності». Після гарячих здобних булочок він каже:«Будь тупим і бездушним, як домашня худоба, — безмозкою твариною з байдужими очима, в яких немає жодної іскри фантазії, надії, страху та кохання». А після неабиякої порції бренді він наказує:«Тепер дуріти, хихикай, похитуватися, щоб над тобою могли потішитися твої близькі ; викидай дурні штуки, бурмочи язиком, що заплітається, безладна нісенітниця і покажи, якою дурною нікчемністю може стати людина, коли її розум і воля втоплені, як кошенята, у чарці спиртного». Ми лише жалюгідні рабинашого шлунка...

Людям, які з тебе знущаються ти віриш, а тим, хто до тебе по-доброму вірити не хочеш?

Чи не втрата важлива. Біль – ось що важливо. Якщо не болить, втрата не має значення.

Ми приходимо у цей світ не для того, щоб розважатися. Не кожному можна подарувати свою дружбу, а тим паче довіру.

Існує приказка, що той ще не жив повним життям, хто не знав бідності, любові та війни.

Вона сідає на підлогу, чистить калоші і думає, що добре було б засунути голову у велику, глибоку калошу і подрімати в ній трошки... І раптом калоша росте, пухне, наповнює собою всю кімнату...

За перше доведеться нести відповідальність, а друге — безрозсудно. Луї завжди вважав, що нерозсудливість – його друге я.

Ніколи не знайоми своїх друзів між собою. Особливо хлопчиків та дівчаток. Це гірше, ніж опинитися між двома вагонами під час зчеплення. Куди не смикнешся — все одно притисне і кругом опинишся винен.