Марк Твен

Чи знайдеться батько, який захотів би мучити свого малюка незаслуженими шлунковими коліками, незаслуженими муками прорізування зубів, а потім свинкою, кіром, скарлатиною та тисячами інших тортур, придуманих для ні в чому не винної маленької істоти? А потім, з юності і до могили, став би мучити його незліченними десятитисячократними карами за будь—яке порушення закону, як навмисне, так і випадкове? З найтоншим сарказмом ми облагороджуємо бога званням батька — і все—таки ми добре знаємо, що, якби нам потрапив у руки батько в його дусі, ми негайно його повісили.

Ну, думаю, була не була: візьму та й скажу цього разу правду, хоч це все одно що сісти на барило з порохом і підірвати його з цікавості — куди полетиш?

Це тривало лише мить, — але якою помітною буває мить, коли вона зупиняє биття двадцяти тисяч сердець!

Духовенство і церква знедолюють народ, поширюючи невігластво, забобон і раболіпство, а потім обожнюють себе за свою шляхетну працю, що полягає в тому, що вони роздають крихти допомоги, витягуючи їх не з власних скринь, а з кишень тих жебраків, яких вони ж і.

Краще тримати рот на замку і дозволити людям думати, що ви дурень, ніж відкрити рот і розвіяти всі сумніви.

А коли в людині вбита уява, це означає, що вона дійшла до самого дна і далі їй йти вже нікуди.

Я пройшов через деякі жахливі речі у своєму житті, частина з яких дійсно мала місце.

Тепер ви розумієте, що, скільки б там не кричали, ніби знання така чудова штука, – інстинкт у сорок разів більше коштує, бо він такий безпомилковий.

Я так розумію: генії думають, що вони всі знають, і тому не слухають нічиїх порад, а завжди роблять по—своєму, і тому всі люди їх ненавидять і зневажають.

Неважливо, хто ми і що собою уявляємо, нам завжди є кого зневажати, з ким часом зважати, з ким ніколи не зважати, до кого виявляти повну байдужість.