Олександр Сергійович Пушкін

Всяк метушиться, бреше за двох, І всюди меркантильний дух. Туга!

Що ж наша бранка тепер! Тремтить як лист, дихнути не сміє; Холодіють персі, погляд темніє; Миттєвий сон біжить з очей; Не спить, подвоїла увагу, Нерухливо дивиться в темряву... Все похмуро, мертве мовчання! Лише серця чує тріпотіння...

Жахливий вік, жахливі серця!

Кохання - це чудовий обман, на який людина погоджується з доброї волі.

Повага до минулого - ось риса, що відрізняє освіченість від дикості.

Фонтан кохання, фонтан живий! Я приніс тобі дві троянди. Люблю немолчну говірку твою І поетичні сльози.

Народ вимагає сильних відчуттів, йому і страти — видовище.

Відпусти ти, старче, мене в море! Дорогий за себе дам відкуп: Відкуплюся, чим тільки забажаєш.

Зачекати вона хотіла До обіду; не стерпіла, В руки яблучко взяла, До червоних губ піднесла, Потихеньку прокусила І шматочок проковтнула... Раптом вона, моя душа, Похитнулася не дихаючи, Білі руки опустила, Плід рум'яний впустила, Закатилися очі, І вона під образа Головою на лав І тиха, нерухома стала...

... живе без усякої слави, Серед зелені діброви...