гроші

— Можливо, наше життя почалося в океані… — Чотири тисячі мільйонів років тому. В якомусь глибокому, теплому місці, біля підводного вулкана. — І майже весь цей час усі живі істоти були водяними, жили в морі. А потім, кілька мільйонів років тому, а може, й трохи раніше, — живі істоти вибралися і на сушу. — Але можна сказати, що після того, як ми покинули море, проживши в ньому багато мільйонів років, ми ніби взяли океан із собою. Коли жінка збирається народити дитину, у неї всередині є вода, в якій дитина росте. Це вода майже така сама, як вода в морі. І приблизно така ж солона. Жінка влаштовує у своєму тілі маленький океан. І це не все. Наша кров і наш піт теж солоні, приблизно такі ж солоні, як морська вода. Ми носимо океани всередині, у своїй крові та в поті. І коли ми плачемо, наші сльози — це теж океан.

Якщо іскра є, деякі швидше за все побачать її тьмяне свічення в темряві рано чи пізно. І якщо ви роздмухаєте цю іскру, одного разу вона розгориться величезним, палаючим багаттям.

Ротом можна робити так багато чудових речей, навіщо витрачати його на розмови?

Добрий вечір, Лондон. По—перше, вибачте за вторгнення на телевізійний канал. Я, серед багатьох з вас, розумію, як зручна повсякденна рутина, як безпечно добре знайома одноманітність, як покійна повторюваність. Я насолоджуюся цим, як будь—яка людина. Але певні події минулого, зазвичай пов'язані з чиєюсь смертю або завершенням жорстокої, кровопролитної боротьби, залишаються в пам'яті людей, і ті відзначають їх святами, і я подумав, що ми можемо відзначити 5 листопада — дату, нині, на жаль, забуту. Давайте відвернемося від повсякденного життя і трохи поговоримо. Знайдуться, звичайно, ті, хто не бажає нашого спілкування. Я вважаю, що зараз вже віддаються накази по телефону, і люди зі зброєю незабаром вирушать виконувати їх. А істина проста — з нашою країною твориться щось негаразд, щось жахливе. Жорстокість та несправедливість, нетерпимість та пригнічення. У країні, де колись була свобода інакомислення, де людина могла говорити те, що думає, тепер панує цензура і тотальний нагляд, що примушують до підпорядкування і нав'язують неопір. Як це сталося? З чиєї вини? Безумовно, одні причетні до цього більше, ніж інші, і з них свого часу запитає, але все ж таки, визнаємо правду — якщо ви хочете побачити винуватця, досить просто подивитися в дзеркало. Я розумію, чому ви так вчинили, я знаю, вам було страшно. Хто б не злякався війни, терору, хвороб. Тисячі лих ніби змовилися збити вас зі справжнього шляху і позбавити здорового глузду, страх здолав вас, і в паніці ви кинулися до нинішнього верховного канцлера Адама Сатлера. Він обіцяв вам порядок, обіцяв мир і натомість зажадав лише вашої мовчазної, покірної згоди. Вчора ввечері я перервав мовчання, вчора я знищив Олд Бейлі, щоб нагадати нашій країні про те, що вона забула. Більше чотирьохсот років тому справжній громадянин намірився назавжди сфотографувати 5—го листопада в нашій пам'яті. Він сподівався напам'ятати світу, що чесність, справедливість і свобода — це не просто слова. Це життєві принципи. Отже, якщо ви нічого не помічаєте, якщо злочини нинішньої влади для вас неочевидні, можете проігнорувати дату 5 листопада, але якщо ви бачите те, що бачу я, відчуваєте те, що відчуваю я, якщо вам дорого те, що дорого мені, тоді я пропоную приєднатися до мене. Рівно через рік, біля входу до парламенту, і тоді всі разомми влаштуємо таке 5 листопада, яке вже ніколи не забудеться.

В інших на світі Надій і цілей мільйон, В одного багатство є в предметі, Інший у науки занурений; Той домагається чинів, хрестів чи слави, Той любить суспільство, забави.

Як же змінився ліс! Лише кілька ошатно одягнених дерев ще нагадували про недавню осінню пишноту. Багато дубів, модрини і берези вже скинули листя і здавалися змерзлими і самотніми. Останні жовті листочки сиротливо тремтіли на вітрі.

Якби багатство могло полягати у потворності, то ми б сказали, що гість барона був надзвичайно багатим.

Жінки, як правило, набагато ретельніше вибирають для себе нічну сорочку, ніж чоловіка.

— Доброго дня, сер! — Пібоді обдарувала його життєрадісною посмішкою, і він зблід як полотно. – І що привело вас сьогодні до цього славетного закладу? Він схопився, бурмотячи, що в нього справи, і був такий. Поки він робив ноги, з—за столу підвелася жінка. Так як вона була на добрих шість дюймів вище Пібоді, обличчя детектива виявилося приблизно на одному рівні з її вражаючим бюстом. — Якого хрону? Я тут працюю! Посміхаючись, Пібоді витягла блокнот. — Ваше ім'я, будь ласка? — Якого хрону? — Міс Якого Хріна, я хочу поглянути на вашу ліцензію. – Бик! — Ні серйозно. Просто перевірка. — Бик. — Жінка повернулася всім тілом до вибивалки, і її значні груди сколихнулися. — Ця сука лягава відшила мого папика. – Вибачте, я хотіла б подивитись вашу ліцензію компаньйонки. Якщо все гаразд, я дозволю вам повернутися до роботи. Грандіозні груди — везе їй сьогодні на потужні туші, подумала Єва, — знову повернулися до Пібоді, насунулися на неї, і бідна Пібоді стала схожа на тонкий шматок шинки, затиснутий між двома булками хліба.

Я ніколи не мав грошей, і я був дуже щасливий без них. Коли я помру, мої гроші мені вже не будуть потрібні. Мої кінофільми житимуть для людей, щоб судити, якою я був людиною. Я тільки хочу залишитись предметом інтересу.