парадокс

Кажуть, принаймні ті небагато, кому довелося таке випробувати, ніби останні секунди життя, що потопають, здаються, хоч як це парадоксально, навіть приємними. Опір закінчено, вода потрапляє в легені, жертва стає безвільною і отримує від свого стану якесь спотворене задоволення.

Нью-йоркська "Таймс" писала, що терпіти і навіть захищати таке лайно, як я, - парадоксальна неминучість істинно вільного суспільства.

— І ти навіть ні на кого з нас не хочеш дивитися! - вигукнула Джіні. — Це не я, а ви все на мене не хочете дивитися! - спалахнув Гаррі. — Може, ви озираєтесь один на одного, але ніяк не потрапите в такт? - припустила Герміона, іронічно піднявши куточки губ.

Бог надмірний у буянні своєї злості і ні з чим не порівняти у своїй іронії.

Найменше мені потрібна чутливість. Тут є презервативи змащені місцевим анестетиком для тривалого акту. Який парадокс. Ти нічого не відчуваєш, але можеш трахатись годинами. Здається, що сенс зовсім губиться. Я хочу, щоб все моє життя було змащене місцевим анестетиком.

Коли у вас є самоіронія, вам не потрібні блазні.

Таке життя: довіряй – і тебе обдурять, не довіряй – обдуришся сам. Як і більшість парадоксів, він нерозв'язний.

Так звані парадокси автора, що шокують читача, часто перебувають у книзі автора, а голові самого читача.

Починаючи з відомого рівня, нація не може по—звірячому чинити опір — вона, якби навіть і хотіла, не здатна відступити на попередню сходинку еволюції. У цьому вся досада, вся трагедія історії … Але іронія в тому, що націю, яка досягла такої висоти, до кінця теж не винищиш.

Знаєш, що таке справжня іронія? Це коли ти нещасний, але нещастя підмерзло вже і вкрилося льодом. Потім живий шар, шмат душі — і знову лід. І так багато разів. А згори, на мерзлоті, під холодним сонцем розпускаються білі квіти іронії.