рішучість

Весна обдурила. Вражаюче рано втік сніг, прийшли теплі південні дні, розгорнулася зелень, часом стояла майже літня спека, і здивований обиватель небезпечно себе обмацував: не перед добром це. Але природа не терпить порушення рівноваги, і холод і дощ квапливо і з успіхом стали наздоганяти втрачене.

Я знаю, це ми — ось я і всі ті, хто, як я, цурався політики, хто намагається ще зараз дотриматися злочинного нейтралітету, винні в катастрофі, яка спіткала Німеччину! Я так і озаглавлю мою книгу:« Змова байдужих». Я доведу їм, що тільки з їхньої мовчазної згоди можлива ця безприкладна торжества ницості, тупоумства та лиходійства.

Сталінська епоха була великою за масштабами подій та заходів. Останні вимірювалися мільйонами учасників. Вступ до партії — мільйони. Освіта шару начальників – мільйони. Ліквідація класу одноосібного селянства – мільйони. Репресії – мільйони. Будівництва - мільйони. Ліквідація безграмотності – мільйони. Армія – мільйони. Втрати у війні – мільйони. І так у всьому.

Ми як наркомани, тільки замість доріжки у нас подвійна суцільна, замість баяна – педаль газу, а замість нірвани – стрілка тахометра на червоній зоні.

— Зброя, особливо гарна зброя, завжди знає, хто її взяв у руки. Шабля відчуває мозолі долоні вмілого сорочки, цибуля відчуває палець стрілка, так. Не вір тому, що чоловік сам обирає меч, жінку і смерть. Це вони вибирають його, так було завжди і так буде навіки, так. Зате чоловік потім може підпорядкувати собі будь-якого з них, якщо він справжній чоловік. - І смерть? — вирвалось у мене. - І смерть - кивнув ібн Кемаль - Чоловік може померти, та він і повинен померти в бою, не річ пускати дух у своєму ліжку, це принизливо. Але він може вибрати собі таку смерть, Про яку будуть говорити і через сто, і через двісті років. Чи це не перемога над кістлявою? Та це й не найскладніше – перемогти смерть. Ось перемогти жінку - це справді подвиг, так.

Успіх робить нас щедрими.

Бажати це ще не означає отримати. А життя ще не навчило того, що перемога не завжди дістається тим, хто йде напролом.

- А тобі не здається, - усміхнувся він, - що моя невіра в сенс такого трансу заздалегідь перехерює його доцільність? - Не здається. І знаєш чому? - Неннеке нахилилася, зазирнула йому в очі, дивно посміхнулася. – Тому що це був би перший відомий мені доказ того, що невіра має якусь силу.

Вільний шлях перетинаючи, Здійнявся з безодні пекельний дух. Він був могутній, як вихор шумний, Блистав, як блискавки струмінь, І гордо в зухвалості божевільної Він каже:«Вона моя!»

Дізнавшись про когось, що він дуже багатий, ми якось перестаємо далі розпитувати. Більше ми нічого не хочемо знати. Нам кажуть«він незліченно багатий», і ми замовкаємо, тому що це так захоплююче — знати когось, хто дійсно незліченно багатий.