українка

І Архімед, і Галілей

Вина й не бачили. Єлей

Потік у черево чернече!

А ви, святиє предотечі,

По всьому світу розійшлись

І крихту хліба понесли

Царям убогим. Буде бите

Царями сіянеє жито!

А люде виростуть. Умруть

Ще не зачатиє царята…

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люде на землі.

24 сентября [1860, С.-Петербург]

Ти знаєш, що ти – людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди –

Добрі, ласкаві й злі.

Сьогодні усе для тебе –

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба –

Гляди ж не проспи!

Бо ти на землі – людина,

І хочеш того чи ні –

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя – єдина,

Очі твої – одні.

Арфами, арфами –

золотими, голосними обізвалися гаї,

самодзвонними:

йде весна

запашна,

квітами-перлами

закосичена.

Думами, думами –

наче море кораблями, переповнилась блакить

ніжнотонними:

буде бій

вогневий!

Сміх буде, плач буде

перламутровий…

Стану я, гляну я –

скрізь поточки, як дзвіночки, жайворон як золотий

з переливами:

йде весна

запашна,

квітами-перлами

закосичена.

Любая, милая, –

чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай.

Там за нивами:

ой одкрий

колос вій!

Сміх буде, плач буде

перламутровий…

1914

Аналіз вірша Павла Тичини “Арфами, арфами… ”