життя

Панове, у мене для вас дві новини. Гарна ми закінчили війну, погана ми її програли.

Смерть – це також пригода.

Без небезпеки не було б чудес, без кошмарів не було б прекрасних снів.

Але, що б там не говорили, пута спорідненості дуже слабкі, коли вони не підкріплені душевною близькістю; це особливо виразно бачиш, коли стикаєшся зі справами спадщини.

Ти навчив мене головному ніколи не здаватися. Ніколи!

Внизу хтось співає. То навіть не співає, а вигукує слова пісні. Всі ці люди, яким необхідно, щоб у них постійно кричав телевізор. Або радіо, або програвач. Все це люди, яких лякає тиша. Це мої сусіди. Звуко-голіки. Тиша-фоби.

– По-справжньому неординарні люди, – каже вона, – по-справжньому щасливі лише тоді, коли повністю присвячують себе своєму заняттю.

Якщо суперник штовхає мене, це означає, що він не такий гарний, як я.

Міцно тримайтеся своєї віри і своїх уявлень про честь, і інші почнуть ставитися до вас.

У мене немає друзів, які відвідують мене. Страшно думати про те, як люди кажуть приємні речі та посміхаються, а потім просто не приходять.