Чак Паланік

Зрозуміло, я сумую за батьками більше, ніж вони за мені: адже вони любили мене лише тринадцять років, а я їх все життя.

Колись я збираюся жити так, щоб робити щось хороше, а не просто не робити поганого.

Ту саму безвихідь, той же повний занепад сил ти відчуваєш, коли вимикається музика, години о третій ночі, під закриття«Штиря» або«Орла», і ти залишаєшся зовсім один, так ніким і неоттраханний.

Повстань або помри = рівновага.

Вона була найкращим психіатром у цій галузі, — або повією, яка трахкає з твоїм мозком.

Одну людину історія може і пощадити. Більшість приречена жити серед мертвих.

При аварійній посадці моліться, будь ласка, напівголосно, щоб не заважати іншим пасажирам.

Ми — цивілізація хлопчиків-жартівників. Ми кричимо, що на череду напали вовки. А вовків немає і близько. Це драма-голіки. Це спокій-фоби.

Вилакати гарячу кров, поштовхами б'є з люблячого серця.

Так, я закохався, а що? Люди одружуються і з менш вагомих причин.