Дмитро Щеглов

Бог мій, як прошмигнуло життя, я навіть ніколи не чула, як співають солов'ї.

…На ніч я майже завжди читаю Пушкіна. Потім приймаю снодійне та знову читаю, бо снодійне не діє. Я знову приймаю снодійне і думаю про Пушкіна. Якби я його зустріла, я сказала б йому, який він чудовий, як ми всі його пам'ятаємо, як я живу їм усе своє довге життя … Потім я засинаю, і мені сниться Пушкін. Він йде з тростиною Тверським бульваром. Я біжу до нього, кричу. Він зупинився, подивився, вклонився і сказав:«Дайте мені спокій, стара б... Як ти набридла мені зі своєю любов'ю».

Невже я вже така стара? Я ще пам'ятаю порядних людей.

Жінка у театрі миє сортир. Прошу попрацювати в мене, прибирати квартиру. Відповідає: "Не можу, люблю мистецтво ".

Весна у квітні. Днями випав сніг, потім вилізло сонце, потім сховалося, і було почуття, що навесні важкі пологи.

Вчителька подарувала медальйон, на ньому було написано: " Лінь - мати всіх пороків". З гордістю носила медальйон.

Є в мені щось мені неприємне.

А якщо не сказати всього, отже, нічого не сказати.