Ернест Хемінгуей

Ненавиджу, коли в мене зводить руку,— подумав він. — Власне тіло — і така каверза!

- А бога немає? - Ні, друже. Звичайно, ні. Якби він був, хіба він припустив би те, що я бачив на власні очі?

Хотів би я, щоб це справді було сном. А втім, як знати? Все ще може обернутися на краще.

— Треба ж мені нарешті повезти!.. Ні, — сказав він собі. - Ти наругався над власним успіхом, коли зайшов так далеко в море.

Вона була така добра до мене, а вона не створена бути доброю. Доброї ось так - щодня і нудно доброї.

Якщо дозволяти собі жартувати, люди не сприймають тебе всерйоз. І ці люди не розуміють, що є багато чого не можна витримати, якщо не жартувати.

Тепер не час думати про те, чого в тебе немає. Подумай про те, як би обійтися з тим, що є.

А мій будильник – старість. Чому старі люди так рано прокидаються? Невже для того, щоб продовжити собі хоча б цей день?

Нехай вона думає про мене краще, ніж я насправді, і я тоді буду справді краще.

... я люблю тебе і хочу, щоб ти був гідний себе.