Франсуаза Саган

Ця музика пестила і мукала. Вона нагадувала кожному про тендітність його існування, про його потребу в ніжності, забарвлену гіркотою — результатом помилок і незадоволеності, що становлять життя людини.

Невже це властивість закоханості, питав він себе. Це прагнення розповісти іншому про все, що сталося з тобою; ця впевненість, що все, що сталося з тобою, для іншого цікаво та захоплююче?

Всі ми такі після тридцяти: будь-яка подія, чи зачіпає вона весь світ, чи тільки світ наших почуттів, вимагає деякої театралізації для того, щоб вона пішла нам на користь або дійшла до нас.

— Ви граєте… Він розтиснув пальці, вигляд у нього був стомлений. — Мабуть, граю, — погодився він. — З вами грав молодого, блискучого адвоката, грав здихача, грав баловану дитину — словом, один бог знає що. Але коли я вас дізнався, всі мої ролі для вас. Хіба, на вашу думку, це не любов?

Вона дуже заплуталася. Вічно доводиться бути напоготові, ніколи не можна говорити лише одному й тому ж людині.

Вони всі задають собі одне питання, що ви робите насправді, але жоден з них не ставить собі питання протилежного характеру: хто ви є насправді?

Час грає в дивні ігри, розважаючись несподіваними поворотами, які завжди спантеличують учасників; і одного прекрасного вечора ти будеш смертельно бажати того чи того, кого відправив до диявола десять років тому.

Якщо ти п'яний, можеш говорити правду - ніхто не повірить.

Адже в наші дні чим більше у людини грошей, тим частіше вона про них говорить.

Для ревнощів немає нічого гіршого за сміх. (Я знаю, для ревнивої людини найжахливіше — сміх.)