Франц Вертфоллен

Нічого не буде розпливчасто, невизначено, безхребетно добре, коли« добре» падає з неба. Нічого не буде гаразд просто так. Нічого не утворюється так і само собою. Правда написана на воротах Бухенвальда: "Кожному своє". Кожен завжди отримає своє. Не рано, не пізно, але в найвірніший момент кожен отримає те, що він заслужив. Бреши собі чи не бреши.

Натовп завжди хворіє на ксенофобію, він боїться всього нового, бо його треба пізнавати. Я майже готовий посперечатися, що в оригіналі нещасного Прометея до скелі прикували не боги — люди. А вогонь, що він їм приніс, люди змогли оцінити лише через тисячоліття.

Це не система. Це люди. Це я, це ми, ви, це все. Це не система. Це люди. Всі люди кожним своїм зітханням хочуть заслуговувати на схвалення малодушної погані. Це ми будуємо на собі такі системи, якими потім обурюємося. А немає системи насправді. Збудувати собі ідола і поклонятися, збудувати собі диявола та скидати все на нього. Але будівельник один — ми. Немає системи, є підлість. У мені, у тобі, у всіх, у кожному. Озлоблена малодушна підлість, що відводить очі від своїх відображень і з піною біля рота намагається заслужити собі виправдання.Схвалення заслужити, галочку. Вліпіть мені галочку, пане слідчий, що я гарна. Погладьте мене по голові та відпустіть. Ось вона« система».

Споживання – це не надлишок товарів, це відсутність вдячності та вміння відрізнити гній від діаманту. Це прийняття краси, знань, ідей за належне, коли переконані, що Данко на те й Данко, щоби він відгорів, а ми по ньому ще лапами протопталися. Сам же зголосився - нехай подяки і не чекає!

Люди не чують одне одного. Здатність слухати та та – рідкісна. Але є ще тонша річ – уміння чути.

Одне золоте правило - людина повинна робити не те, що може, а те, чого не може не робити.

Але й визначення«доросла людина» йому теж не пасувало. У ньому не було мужикаватості — тієї тяжкості щелепи, тіла і розуму, які відчуваються у більшості чоловіків, які переступили 21 рік. Байрон або Оскар Уайльд бачили чоловічу красу ось так: підсушено, великооко і декадентно витончено. І з якоюсь невловимою, недозволеною розкішшю. Ви одягали на нього артикул за номером Б-15, стандартну блакитну лікарняну піжаму, а вона тут же виглядала як одяг на Денді з ілюстрації Phillips, чия одна метелик до смокінга коштує 10 твоїх зарплат.

Не можна підробити кохання. Неможливо підробити бажання. Немає нічого жалюгіднішого і сміховиннішого на світі, ніж підробка бажання. Чим, власне, все життя люди займаються.

Коли чоловіка застрелили, він упав, я зрозуміла, що на мене чекає все те ж саме, у мене було стільки люті. Стільки ненависті! Але не до режиму. Не до Гітлера. Взагалі. На себе швидше. За те, що я стільки чекала, чекала, чекала, коли почнеться життя, воно так і не почалося, а ось тепер уже все.

Коли ви любите, ви повинні любити не за те, що хтось ваш син, або дочка, або дівер, або тесть. Ви любите не за кров. Ви любите людину за людину. І тільки це кохання.