Герберт Уеллс

Вони вічно поспішають на роботу, — я бачив їх тисячі, зі сніданком у кишені, вони біжать як божевільні, думаючи тільки про те, як потрапити на поїзд, у страху, що їх звільнять, якщо вони запізняться. Працюють вони, не вникаючи у справу; потім поспішають додому, боячись запізнитися на обід; увечері сидять удома, побоюючись ходити глухими вулицями; сплять з дружинами, на яких одружувалися не з любові, а тому, що у них були гроші і вони сподівалися забезпечити своє жалюгідне існування. Життя їх застраховане від нещасних випадків. А в неділю вони бояться занапастити свою душу. Наче пекло створено для кроликів!

Протягом усіх століть історії перебували люди, які відчували навколо себе непізнане. І хоч раз почувши його поклик, вони більше не могли вести звичайне життя, не могли задовольнятися тим, що задовольняло їхніх сусідів.

При світлі зірок усі турботи і прикрощі земного життя здалися мені нікчемними. Я подумав про те, як вони нескінченно далекі, як повільно рухаються з невідомого минулого до невідомого майбутнього.

Але з листуванням почалося відчуження — адже ми вперше прийшли в інший, несприйнятливий дотик і намагалися висловити свої думки та настрої на папері.

Від людини, на його думку, вимагалося тільки бути хитрішими за інших, вміти, як він виражався«розжитися грошима» і насолоджуватися життям.

Злий і втомлений, я опустився на землю, але нетерпіння не давало мені довго сидіти на місці, я був надто діяльною людиною для невизначеного очікування. Я міг роками працювати над вирішенням якоїсь проблеми, але сидіти в бездіяльності двадцять чотири години було понад мої сили.

Останнім часом з ним стільки трапилося всякого, а від його власної волі так мало залежало, що врешті-решт він віддався на волю долі і не будував жодних планів.

У душі кожної людини живе симпатія до своїх співвітчизників, гордість за свої звичаї, ніжність до рідної мови та рідної країни.

Зараз неможливо визначити, скільки розумової та фізичної енергії розтратило людство на військові приготування, на озброєння, але ці витрати були воістину колосальними.

Мені здавалося спочатку, що вона відчувала до мене лише просту дитячу прихильність, і лише потім, коли було вже надто пізно, я ясно зрозумів, чим я став для неї і чим стала вона для мене.