Х'ю Лорі

Я можу присісти за фортепіано ніби на п'ять хвилин, але коли я дивлюся на годинник, вже три години ранку.

Я ходжу підстрибом і бачу музику навколо.

Але кому це треба – мити одноразові тарілки?

– Знаєте, як у собачників? – заговорив Соломон. - "Що ви, мій песик зовсім не кусається", - вічно твердять вони. Доки раптом не доводиться визнати:«Сам не зрозумію, ніколи з ним раніше такого не було». Я просто хочу сказати, командире, що по-справжньому ніхто ні про кого нічого не знає. Ні про людину, ні про собаку. По-справжньому – ніхто.

Біль – це подія. Яке відбувається з тобою, і справлятися з яким ти повинен сам - будь-якими доступними тобі способами.

Я граю в крикет і вправляюся в сарказмі з англійським репетитором щосереди.

Якби моя дочка дала мені значок зі словом«ідіот», я надів би його.

Це дуже захоплююче - мати ліцензію на те, щоб говорити речі, про які ми думаємо час від часу, але не наважуємося вимовити вголос.

Ми перебрали весь стандартний набір люб'язностей, що диктуються Голлівудом та вищим світлом. Вона спробувала закричати і вкусити мене за руку; я ж велів не шуміти, пообіцявши, що не зроблю їй боляче, якщо вона не кричатиме. Вона закричала, і я зробив їй боляче. Загалом цілком стандартна фігня.

Щастя — слизьке з усіх шматків мила.