Макс Фрай

«Живи поруч зі мною, якби я, помри поруч зі мною», — на перший погляд так привабливо, але насправді смертельно нудно. Найгірше — безнадійно!

Різні бувають чоловіки та різні жінки. Узагальнення майже завжди виявляються наслідком нестачі особистого досвіду.

Розгнівана жінка здатна перетворити на смертоносну зброю все, що під руку підвернеться.

Мабуть, на початку будь—яких відносин завжди є момент, коли людина сама вирішує, закохуватися чи ні. Іноді він приймає таке рішення ще до зустрічі з потенційним об'єктом пристрасті — намір закохатися є, а хтось під руку підвернеться — справа десята. Інша річ, що таке рішення мало хто ухвалює свідомо.

... людина, до якої можна прийти в гості серед ночі і отримати не відро киплячої смоли з вікна, а, навпаки, кухоль гарячого вина та ковдру, — це така коштовність, з якою я добровільно не розлучуся. Примусово, втім, теж не розлучуся, битимуся, як лев.

Я вже не раз помічав, що оточуючі починають їсти з рук, варто лише кілька разів назвати себе ідіотом. При цьому навіть не обов'язково бути щирим.

Дихання улюблених істот обпалює мені потилицю: все надто близько, скільки б кілометрів, років, шибок і стін не поділяло нас.

Люди не вміють бути по—справжньому справедливими, бо ніколи не бачать усю картину життя одразу, лише окремий фрагмент.

Поети давнини на відміну від сучасних рідко створювали більше дюжини віршів протягом свого довгого життя. Воно й зрозуміло: всі вони були відмінними магами і не любили витрачати себе на дрібниці. Тому за кожним поетичним твором тих часів неодмінно ховається цілий Всесвіт, наповнений чудесами — нерідко небезпечними для того, хто необережно розбудить рядки, що задрімали.

Виявляється, якщо людину позбавити необхідності вісімнадцять годин на добу боротися за виживання, вона відразу починає думати, зараза така.