Марк Леві

- Натиснути на клавішу клавіатури і дивитися, як майбутнє стирається, подібно до сторінок рукопису... - пробурмотіла Міа.

Людина може скільки завгодно проклинати своє дитинство, нескінченно дорікати батьків у всіх своїх нещастях, слабкостях і пороках, звинувачувати їх у суворих життєвих випробуваннях, але зрештою він сам несе відповідальність за свою долю і стає таким, яким хотів стати.

Мене завжди дивувало, як несподіваний збіг обставин часом докорінно змінює наше життя. Ніхто не помічає як шматочки невидимої головоломки самі собою складаються в єдину картину, і це неминуче призводить до потрясінь.

Я не просила тебе читати лекцію про економіку та геополітику, мені вистачає чоловіка, який кожен вікенд катує мене, читаючи газети вголос.

Ви заперечите, що серцю не накажеш, але у вас є ще голова, то скористайтеся нею!

— Ми обидва маємо дати собі другий шанс. — З цих других шансів ніколи нічого путнього не виходить...

Деякі мої знайомі вирушають на інший кінець світу, щоб робити добро людям; я ж намагаюся робити, що можу, для тих, кого люблю і хто поряд.

... якась частина тебе йде з тим, кого ти втратив, адже дружба — це як кохання. Краще ні до кого не прив'язуватись, надто це ризиковано.

Мені наснився дивний сон. З моменту пробудження я мрію повернутися, але не знаю ні чому, ні як це зробити. Я хотіла б побачити тебе знову, там, де ти зараз.

— Що він не прийде?.. — Він помер! — Н—так, привід, маю сказати, бездоганний — не підкопаєшся!