Марк Леві

Коли, нарешті, ти перестанеш дивитися на світ лише крізь свої крихітні зіниці?

Якщо хтось залишив вас, це не означає, що він зник назавжди. Трохи душевної фантазії і самотності більше не існує.

Один захід сонця не схожий на інший, фарби неба не бувають однаковими.

Адже ви по комусь сумуєте? Очі видають вас.

Поділитися з жінкою своєю тривогою, не сполохаючи її, — тонке мистецтво.

- Не знаю що зі мною відбувається, мені то спекотно, то холодно, потіють руки, крутить живіт, пересохло в роті... - Ти закоханий! — Але ж я не створений для цього. Я від цього хворію. — Дочекайся побічних явищ, вони чудові.

У мене є недолік: я не вірю в добрі новини.

... вона займалася гімнастикою посеред вітальні. - Не спиш? — спитав він, знімаючи піджак. — Звичайно сплю, тільки вмостившись на підлозі і задерши догори ноги.

У підлітковому віці ми всі мріємо в один прекрасний день покинути батьків, але настає інший день, коли батьки покидають нас. І тоді ми мріємо лише про одне: знову стати хоч на хвилинку дітьми, що жили під їхнім покровом, обійняти їх, сказати їм, не соромлячись, як ми їх любимо, притиснутись до них міцніше, щоб вони нас заспокоїли ще хоч раз.

Досить крихітного зернятка надії, щоб засіяти ціле поле щастя.