Михайло Булгаков

- Ай яй яй! — вигукнув артист, — та невже вони думали, що це справжні папірці? Я не припускаю думки, щоб вони це зробили свідомо. Буфетник якось криво й тужливо озирнувся, але нічого не сказав. — Невже шахраї? — Тривожно спитав у гостя маг, — невже серед Москвичів є шахраї?

— Наука, література, мистецтво — це все суєтні, порожні речі. А кохання! Що таке кохання? - Це обман.

... Це не щоденник, а історія хвороби...

— …Хороші ваші вірші, скажіть самі? - Жахливі! – раптом сміливо та відверто промовив Іван. - Не пишіть більше! - попросив прийшов благаюче. – Обіцяю та клянусь! – урочисто промовив Іван.

Якого Бориса царя? Бориску?

Вона подивилася на мене здивовано, а я раптом і зовсім несподівано зрозумів, що я все життя любив саме цю жінку!

О Боги мої! Отру мені, отру!

Героїв своїх треба любити: якщо цього не буде, не раджу нікому братися за перо - ви отримаєте найбільші неприємності, так і знайте.

— Ні, це чорт знає, що таке, чорт, чорт, чорт! - Ти зараз мимоволі сказав правду, - заговорила вона, - чорт знає, що таке, і чорт, повір мені, все влаштує!

— Ну, бажаю, щоб усе… — І вам також…