Михайло Булгаков

Так, людина смертна, але це було б ще півбіди. Погано те, що він іноді раптово смертний, ось у чому фокус! І взагалі не може сказати, що він робитиме сьогодні.

Перша хвилина: відчуття дотику до шиї. Цей дотик стає теплим та розширюється. У другу хвилину раптово проходить холодна хвиля під ложечкою, а потім починається незвичайне прояснення думок і вибух працездатності. Абсолютно усі неприємні відчуття припиняються. Це найвища точка прояву духовної сили людини. І якби я не був зіпсований медичною освітою, я сказав би, що нормально людина може працювати тільки після уколу морфієм. Справді: куди, на біса, годиться людина, якщо найменша невралгійка може вибити її зовсім із сідла!

За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання? Та відріжуть брехуну його мерзенний язик! За мною, мій читачу, і тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!

- Ах, не нагадуйте мені, Азазелло! Я була тоді дурна. Так, втім, мене і не можна суворо звинувачувати за це — адже не щодня зустрічаєшся з нечистою силою! — Ще б пак, — підтверджував Азазелло, — якби щодня, це було б приємно!

Все скінчено, – слабким голосом сказав кіт і млосно розкинувся в кривавій калюжі, – відійдіть від мене на секунду, дайте мені попрощатися із землею. О мій друже Азазелло! - простогнав кіт, стікаючи кров'ю, - де ти? − кіт завів згасаючі очі у напрямку до дверей у їдальню, − ти не прийшов до мене на допомогу в момент нерівного бою. Ти залишив бідолашного Бегемота, промінявши його на склянку - правда, дуже хорошого - коньяку! Ну що ж, нехай моя смерть ляже на твою совість, а я заповідаю тобі мій браунінг.

Ах, Ганно, велике горе в тебе буде незабаром, якщо ти мене кохала...

... боягузтво, безсумнівно, одна з найстрашніших вад. Ні, філософе, я тобі заперечую. Це найстрашніша вада.

Я ліг хворим, а прокинувся хворим. Мені раптом здалося, що осіння темрява видушить шибки, увіллється в кімнату і я захлинусь у ній, як у чорнилі.

- Це горілка? – слабо спитала Маргарита. Кіт підстрибнув на стільці від образи. - Помилуйте, королева, - прохрипів він, - хіба я дозволив би собі налити дамі горілки? Це чистий спирт!

Все минеться. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а ось зірки залишаться, коли тіні наших тіл і діл не залишаться на землі. Немає жодної людини, яка б цього не знала. То чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?