Олег Тищенков

- Гей! Ти чого, кіт, навернутися захотів? - Ні. Мені просто подобається, що коли сидиш на самому краєчку, світ здається трохи іншим. — Краще чи гірше? - Не знаю. Просто інший. І від цього вже приємно.

Спочатку ти мовчиш, бо придумав причину образитися... Потім незручно порушити мовчання. А потім, коли вже все вже забудеться, ми просто забудемо мову, якою розуміли один одного...

— Млинець! Як же час швидко біжить! — А що сьогодні в нас? — П'ятниця. — Ця? Чи наступна? — А яка різниця?

Просто мені дуже подобається цей момент між«тільки що закінчилося» та«більше ніколи не буде»...

— Знаєш, якщо дуже сильно заплющити очі... то виникає відчуття, що перед тобою щось дуже важливе і хороше, тільки ти ніяк не можеш це розглянути... — З відкритими очима та сама фігня!

— А що робити, якщо все навколо ну зовсім навперекій? — Ну... дуль його знає! Думаю, треба на деякий час розслабитись і просто плисти за течією. — Для тих, хто не вміє плавати, це втопиться?

— Як тобі не страшно сидіти на самому краю? — Справа в тому, що поки ти боїшся висоти — вона сильніша за тебе. — То я її не боюсь! Якраз навпаки! Вона мені подобається настільки, що я боюся одного разу не стриматись і стрибнути в неї.