Павло Архипович Загребельний

Митці завжди залишаються самими собою. Одні все життя малюють вітрила, мабуть, для того, щоб нагадати про нестримність вітру, який несе нас кудись далі і далі; інші, немов для спростування приказки про минулорічний сніг, все малюють і малюють сніг ; ті зображують коней, інші – жінок.

Людина з'являється один раз і зникає, і це найнеповторніше і найпрекрасніше з усього, що може бути.

Він твердо знав, що завжди треба втручатися самому, кидатися в самий вир, вриватися в пекло бою і змагання, бо тільки там почуваєшся живучим і непідвладним смерті.

Така доля всіх, хто опиняється на роздоріжжі: до них спливаються найбільші багатства, але за ними йдуть ті, які хотіли б багатства прибрати до своїх рук. Якщо хочеш довше протриматися, то будь або могутнім, щоб дати відсіч, або хитрим.

Але чи можна тікати від краси, побачивши її хоча б один раз?