Сергій Мінаєв

У пориві народного гніву об'єднатися, зацькувати і вигнати зі стада одиночку, що відбилася - це найкращий засіб для згуртування мас.

Ти йдеш туди, де він може бути або де бував, робиш вигляд, що все справді добре. Але себе не обдуриш — насправді це жахливо, і дуже боляче. І можна як завгодно добре виглядати, купити нове плаття, зробити нову зачіску, тугу в очах не прибере ніякий макіяж.

Сучасна косметична індустрія просунулася настільки далеко, що у жінки, що плаче, швидше випливуть очі, ніж потече туш.

Невже нічого не змінилося? Або ні, не так. Невже ми так нічого не змінили?

Я не герой. Я жертва цього міста, чуваку. Я купую кросівки, машини, нові зуби, дорогий алкоголь, винаймаю дорогу квартиру. Все це із прагнення відповідати соціуму. Вписатися в коло, окреслити рамки, дати зрозуміти. Я купую речі, щоб... зрештою купували мене. І весь мій андеграунд закінчується там, де розпочинається новий контракт. Я із задоволенням продаюсь.

Може, справді не доля? Краще розрубати одразу, ніж робити сотні дрібних надрізів.

Інтернет – дуже приваблива штука через такі речі. Крім того, що він є чудовим майданчиком для спілкування, він відкриває людині можливість іншого. Ту, про яку ми читали у фантастичних романах. Можливість перетворення.

Ми всі дружно випиваємо коктейль із пристрасті, хтивості, ніжності, ревнощів, крові та обману.

Я сиджу зі своїм знайомим Тимуром, одним із тих знайомих, яких всі за звичкою називають друзями, хоча, звичайно, ніякі вони не друзі, а просто люди, яким ти дзвониш, коли тобі нічим зайняти вечір і потрібен товариш по чарці, щоб просадити в шинку чергову пару сотень.

Ні, тобі не потрібне їхнє співчуття. Все, що тобі потрібно, – це згадка його імені. Загалом, нехай вони кажуть, що завгодно, аби про нього.