Сірі Хустведт

«Реальність» в Америці набуває все більш статусно-комерційного характеру. Вся ця правда без прикрас, публічні сповіді, реаліті-шоу на телебаченні, всі ці«реальні люди в реальних обставинах», всі ці весілля-розлучення знаменитостей на очах у захопленої громадськості, всі ці покаяні розповіді про шкідливі звички, публічне приниження як форма розваги широких мас - як публічна кара, тільки в сучасних умовах - давно перетворилися на фетиш. Все на потребу натовпу зівак, що святкуються.

Місця, де довго жив, мають здатність пробуджувати в серці погоду з минулого. Ласкаві бризи, нудні штилі, жорстокі бурі забутих емоцій захльостують нас, варто повернутись туди, де з нами щось відбувалося.

Ми самі вигадуємо собі долі, і ці вигадані історії не відокремлені від культурного контексту, в якому ми існуємо.

Світ у будь—якому стає віртуальним, реальності більше немає. Тільки симулякри, чувак.

Травма не є частиною історії, вона винесена за дужки. Травма — це те, що ми відмовляємося визнати частиною своєї історії.