Валентин Пікуль

Не можна ставити пам'ятники за життя людини. Нехай він помре спочатку, ніяк не менше тридцяти років має оминути, щоб пристрасті вщухли, щоб свідки справ померли, — лише тоді істина виявиться і зрозуміють люди, чи я гідна місця в державній історії … Тоді вже й ставте, чорт з вами!

Подолати труднощі — чи не в цьому сенс життя?

У крайності завжди є частка неподобства.

Держава, яка не має картинної галереї, це не держава, а жалюгідне село!

Ось за що я люблю історію! Людина, що прожила століття без знання її, має досвід лише одного покоління, інакше кажучи, досвід свого короткого життя. А людина, яка знає історію, підсумовує досвід безлічі поколінь…

Адже диплом ще не робить людину щасливою... По п'ять років сидять на шиї у батьків та держави, а потім з'ясовується, що професія їм не подобається. Вони, бачите, помилились! Ось звідки народжується незадоволеність життям.

Невесело було. Англійський флот здійснив розбійницький напад на жителів Камчатки, він обстріляв Соловецький монастир, де ченці дали«вікторіанцям» відсіч із гармат часів Стеньки Разіна, — а сьогодні поет мав неприємну розмову... Канцлер Нессельроде червоним чорнилом широко і жирно, явно статті слово "піратські". — Помилуйте, — заявив він, — як можна писати про піратські дії англійців на морі … Лондон може образитися! — Але що нам до англійських образ, — відповів Тютчев, — якщо наша батьківщина перебуває у стані війни з Англією? — Війна тут ні до чого, а флотїї величності королеви Вікторії піратським бути не може...

Іноді найменші приводи призводять до серйозних наслідків.

Я заробляю свій хліб тією справою, яку люблю. Напевно, саме тому я щасливий.

Легко проявити мужність, коли твоя ескадра йде до перемоги, але подвійна мужність потрібна, коли ескадра йде назустріч вірній загибелі.