Сумні цитати

— Кажуть, ми залишаємо цей світ такими ж, якими прийшли до нього — голі й самотні. — То якщо ми залишаємо його ні з чим, у чому вимірюється життя? Вона оцінюється людьми, яких ми любили? — Чи життя просто оцінюється вашими здобутками? — А що, коли ми терпимо невдачу? Чи ніколи по-справжньому не любили? Що тоді? Чи можемо ми відповідати вимогам? — Чи ж тихий відчай у житті приведе нас до божевілля?

Життя, як відомо, не цукор. Самотність, можливо, найгірша з усіх напастей. Людині часто нема з ким поділитися зневірою, раптовою думкою, гарним настроєм, але вона відкриває книгу, і вона —«уже не одна». Виявляється, зовсім чужі люди —«вже були тут», думали, раділи, засмучувалися приблизно так само, як він, і через те саме, що й він. Тепер ці люди йому не чужі.

Світ - сумне та складне місце. Жаль, що це так.

Самотність – як голод: ти не помічаєш, як ти зголоднів, доки не почнеш їсти.

Ми не можемо уникнути страждань у цьому світі, але ми можемо вибрати того, хто завдасть нам болю.

Тепер ти обідаєш на самоті. Раніше в тебе було купа друзів, тепер їх геть-чисто немає. Це означає, що їх і не було ніколи.

Розмалюй картинами свою уяву, щоб ніколи не знати самотності.

— Любиш самотність? — спитала вона, підпираючи руками щоки. — Поодинці подорожуєш, поодинці їж, сидиш на заняттях осторонь усіх. — Я не люблю самотності. Просто не заводжу зайвих знайомств, - сказав я. — Щоб у людях вкотре не розчаровуватися.

Я завжди заплющую очі, коли щасливий. Так зачиняються двері житниць. Переповнених житниць. Ти в мені – благодатний хліб. Так, я зроблю тобі боляче. Так, ти зробиш боляче мені. Так, ми мучитися. Але така доля людська. Зустріти весну – значить прийняти і зиму. Відкритися іншому - значить потім страждати на самоті. (Які безглузді телефонні дзвінки, телеграми, повернення на швидкісних літаках, люди розучилися жити відчуттям присутності.) Благословенна майбутня зима. Я не прошу позбавити мене болю. Я прошу позбавити мене сну, який скував у мені любов. Не хочу більше рівних днів, які не знають про пори року, не хочу безглуздого обертання Землі, яке не веде ні до кого, ні від кого не відводить. Зроби так, щоби я любив. Стати мені необхідною, як світло.

Письменництво – робота самотня. І якщо є хтось, хто вірить у тебе, – це вже дуже багато. Тому, хто вірить, не треба вимовляти промови. Він вірить – цього достатньо.