Володимир Набоков

Жодних, жодних бажань, окрім бажання висловитися — всій світовій немоті на зло.

Я знаю, що смерть сама по собі ніяк не пов'язана із позажиттєвою областю, бо двері є лише вихід з дому, а не частина його околиці, якою є дерево чи пагорб. Вийти якось треба, але я відмовляюся бачити в дверях більше, ніж дірку.

Любив я тебе давно, а чому любив – не знаю.

Життя іноді обіцяє нам свята, які ніколи не відбудуться, або дарує нам готових персонажів для книг, яких ми ніколи не напишемо. А буває, що вона нам подарує, а його несподівану корисність ми оцінюємо набагато пізніше.

Я сам так виразно уявляю все це, але ви — не я, ось у чому непоправне нещастя.