Біла гвардія

Все минеться. Страждання, муки, кров, голод і мор. Меч зникне, а ось зірки залишаться, коли тіні наших тіл і діл не залишаться на землі. Немає жодної людини, яка б цього не знала. То чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?

Справжнє перед нашими очима. Воно таке, що ці очі хочеться закрити.

... від білого вина не пропадає біль зовсім, а тільки тупіє...

Попам дай синеньку, то вони й дияволові обідню відслужать.

А сталося це тому, що війна для нього, Козиря, була покликанням, а вчительство лише довгою та великою помилкою. Так, втім, найчастіше і буває у нашому житті. Цілих років двадцять чоловік займається якоюсь справою, наприклад, читає римське право, а на двадцять першому — раптом виявляється, що римське право ні до чого, що навіть не розуміє його і не любить, а насправді він тонкий садівник і горить любов до квітів. Відбувається це, мабуть, від недосконалості нашого соціального ладу, при якому люди часто-густо потрапляють на своє місце тільки до кінця життя. Козир потрапив до сорока п'яти років. А доти був поганим учителем, жорстоким та нудним.

О, тільки той, хто переможений, знає, як виглядає це слово! Воно схоже на вечір у будинку, в якому зіпсувалося електричне освітлення, на протухлу олію, на матюку лайку жіночими голосами в темряві. Словом, воно схоже на смерть.