До біса все! Берися та роби!

Мені здається, що найкращий спосіб насолоджуватися миттю – не сумувати за минулим. Жаль тягнуть тебе вниз, тягнуть назад у минуле, коли тобі треба рухатися вперед. Тяжко і неприємно програвати в якійсь угоді, але ще важче і неприємніше страждати від почуття провини з цього приводу. Ми всі робимо вчинки, про які потім шкодуємо. Іноді вони здаються нам великими помилками, але пізніше, озираючись назад, ми бачимо, якими незначними були наші провини насправді. Жаль, що викликає почуття провини, може принести хіба що безсонні ночі. Але я переконаний: минуле є минулим. Його не можна змінити. І навіть якщо ти справді зробив щось не так, жалкувати вже пізно – треба йти вперед.

Будь обережний, якщо фактор ризику повністю залежить від випадку або важко передбачити, але пам'ятай: вибираючи гарантовану безпеку, ти ніколи не пізнаєш радість перемоги.

Немає сенсу шкодувати, чого в тебе ніколи не було.

Смерть трапляється зі ста людьми зі ста, не з дев'яносто дев'ятьма, а зі ста людьми. Чи варто через неї переживати, якщо настане момент, коли вона до мене постукає і скаже:«Ну що ж, час!» Я думаю, найстрашніше — це коли вона до мене постукає, а я, озирнувшись на своє життя, дуже шкодуватиму, що в мене була можливість, а я не ризикнув.

Виклик – це і рушійна сила всіх діянь людства. Якщо є океан – ми перетнемо його. Якщо є хвороба – ми її вилікуємо. Якщо є несправедливість – ми її виправимо. Якщо є рекорд, ми його поб'ємо. А якщо є вершина – ми її підкоримо. Кожній людині потрібно чогось прагнути. Назвіть це викликом чи метою, але це те, що робить нас людьми. Приймаючи виклик, ми пройшли шлях від печерної людини до польотів до зірок.

Вони питають:«Як ти можеш упоратися з усіма справами за п'ятнадцять хвилин?» Я відповідаю: Це просто. Треба не втрачати жодної секунди».

Якою б не була мета, її не досягти доти, доки людина не відкине страх і не злетить.

Успіх – це щось більше, ніж просто успіх. Потрібно вірити в себе і втілювати задумане у життя. Тоді й інші починають у тебе вірити.

Іноді корисно зупинитись – і нічого не робити. Це дає можливість поміркувати. Це заряджає наші тіла та уми новою енергією.

Моя бабуся прожила життя, наповнене до країв. Коли їй було 89, вона стала найстарішою людиною в Британії, яка склала практичний іспит підвищеної складності з латиноамериканських танців. Їй було 90, коли вона стала найстарішим гравцем у гольф, який загнав м'ячик у лунку з одного удару. Бабуся не переставала вчитися. У 95 вона прочитала«Коротку історію часу» Стівена Хокінга, ставши однією з небагатьох, хто подужав цю книгу від початку і до кінця. Незадовго до смерті (вона померла у 99 років), бабуся вирушила до кругосвітнього круїзу. Вона сміялася щиро, коли її випадково залишили на Ямайці в одному купальнику. Її позиція була чіткою: життя дається один раз, і цим шансом треба скористатися по максимуму.