Друге життя Уве

До Уве раптом доходить різниця між жорстокістю за потребою та жорстокістю навмисною.

Скоро ми станемо країною, де всі будуть обідати з ранку до вечора.

Уве, втім, безнадійним себе не вважав. Просто, на його думку, речі люблять місце та порядок. Не можна йти по життю, ось так легко розкидаючись і розмінюючись ними. Наче сталість нині нічого не варта. Нині люди змінюють старе на нове настільки швидко, що вміння робити щось довговічне стало непотрібним. Якість – кому вона тепер потрібна?

Запам'ятай: тільки дурень думає, що сила та габарити – це одне й теж.

Уве чудово розумів, коли дружини подруги дивувалися: як це – з власної волі вставати зранку і весь день проводити з цим дундуком? Уве і сам дивувався: як? Він зібрав для неї книжкову шафу: вона набила його книжками, в яких від кірки до кірки суцільно про почуття. Уве ж цінував лише те, що можна побачити, помацати. Бетон та цемент. Скло та залізо. Інструмент. Передбачувані речі. Прямі кути та чіткі інструкції. Проектні моделі та креслення. Предмети, які можна зобразити на папері. Сам Уве складався з двох кольорів – чорного та білого.

У нинішньому світі людина старіє, не встигнувши постаріти. Ціла країна стоїть і аплодує тому, що ніхто більше не вміє працювати на совість. Нестримна овація посередності. Ніхто не здатний сам змінити шини. Змонтувати світлорегулятор. Покласти плитку. Оштукатурити стіни. Здати назад на машині із причепом. Заповнити декларацію. Усе це зайві вміння, які втратили актуальність.

«Можна витрачати час на те, щоб помирати, а можна – на те, щоб жити. Уве, треба йти вперед! І вони пішли.

— Я тут подумала... — обережно починає вона. — Не думай більше: це шкідливо.

А потім вона пішла, залишивши його віч-на-віч зі світом, мови якого він уже не розумів.

Нині всі подалися в програмісти, та в айтішники, та в місцеві начальники – ходять порноклубами і здають квартири нелегальним шляхом. Офшори та інвестпортфелі. А працювати ні-ні. Країна, де всім аби тільки обідати з ранку до вечора.