Ейнштейн про релігію

Ми повинні виконати ще один обов'язок, більш високий, ніж вирішення проблем нашої епохи: зберегти ті з наших благ, які мають найбільш піднесений і неперехідний характер, благ, що наповнюють змістом наше життя, благ, які ми хочемо передати нашим дітям у прекраснішому і чистому у вигляді, чим отримали їх від наших предків.

З погляду єзуїтського священика, я, зрозуміло, атеїст і завжди був ним... Я неодноразово повторював, що, на мою думку, ідея Бога-особистості досить наївна. Можете назвати мене агностиком, але я не поділяю войовничого духу справжніх атеїстів, чий запал пояснюється за великим рахунком хворобливістю рятування від кайданів релігійного виховання, отриманого в ранні роки. Я віддаю перевагу смиренному відношенню, що відповідає нашій недостатній здатності раціонально осмислити природу і саме наше існування.

Наука довела, що стіл як тверде тіло — це лише видимість і, отже, те, що людський розум сприймає як стіл, не існувало б, якби не було людського розуму.

Наш світ відносний, його реальність залежить від нашої свідомості.

У своїй боротьбі за етичне добро вчителі від релігії повинні мати мужність відмовитися від доктрини Бога як особистості, тобто відмовитися від цього джерела страху та надії, яке дав таку всеосяжну владу в руки служителів церкви. У своїх роботах вони повинні присвятити себе тим силам, які здатні культивувати Божественність, Істину та Красу в самому людстві. Це, звичайно, важче, але й незрівнянно гідніше завдання.

Аристократична ілюзія про необмежену проникливість чистого мислення має свого двійника — значно більш плебейську ілюзію наївного реалізму, за яким усі речі«існують» у тому вигляді, в якому їх сприймають наші почуття. У повсякденному житті людини та тварин панує саме ця ілюзія. Вона служить відправним пунктом всіх наук, особливо природних.

Я переконаний, що вбивство під приводом війни не перестає бути вбивством.

Одним з найсильніших мотивів, що спонукають людей присвячувати себе мистецтву і науці, є прагнення уникнути повсякденності з її сірістю і нудьгою і скинути з себе кайдани своїх власних минучих бажань.

Релігійно освічена людина представляється для мене людиною, яка в максимально можливій для неї мірі звільнила себе від пут егоїстичних бажань і поглинута думками, почуттями і прагненнями, яких вона дотримується через їх надособистісний характер.

Етична поведінка людини має ґрунтуватися на співчутті, освіті та суспільних зв'язках. Жодної релігійної основи для цього не потрібно. Було б дуже погано для людей, якби їх можна було утримувати лише силою страху та кари та надією на відплату за заслуги після смерті.