Гаррі Поттер і Дари смерті

- Але ж ви померли, - сказав Гаррі. - Безперечно, - діловито підтвердив Дамблдор.

Народ, давайте спокійніше. Ну не може Той-Кого-Не-Називати вбивати поглядом, він же не василіск. Так що при зустрічі з ним можете сміливо дивитися йому у вічі. Правда, це може бути останнім, що ви побачите у своєму житті.

Завжди дотримуйся свого інстинкту, він майже ніколи не помиляється.

Батьки, - сказав Гаррі, - не повинні кидати дітей, якщо... якщо їх не примушують.

- На мою думку, мама вирішила, - неголосно сказала Джіні, коли на третій день перебування Гаррі в«Норі» вони вдвох накривали стіл до обіду, - що якщо вона не дасть вам зійтися і про що-небудь домовитися, то зможе відстрочити ваш відхід.. — І що, на її думку, буде далі? - пробурмотів Гаррі. — хтось інший уб'є Волан-де-Морта, поки ми готуємо пиріжки з м'ясом?

Батьки, — каже Гаррі, — не повинні кидати дітей, якщо... якщо їх не примушують.

Тому що іноді треба думати не лише про свій порятунок! Іноді треба думати про загальне благо!

— Я шпигував заради вас, брехав заради вас, наражав себе на смертельну небезпеку заради вас. І думав, що роблю все це для того, щоб зберегти життя синові Лілі. А тепер ви кажете мені, що вирощували його як свиню для забою... - Це зворушливо, Северусе, - серйозно сказав Дамблдор. — Чи не прив'язалися ви, зрештою, до хлопчика? - До хлопчика? - вигукнув Снігг. - Еспекто патронум! З кінчика його палички вирвалася срібна лань, зістрибнула на підлогу, одним стрибком перетнула кабінет і вилетіла у відчинене вікно. Дамблдор дивився їй услід. Коли срібне свічення згасло, він обернувся до Снігга, і очі його були сповнені сліз. - Після стільки років? — Завжди, — відповів Снейп.

- Роне, ти чудово знаєш, що ми з Гаррі виросли серед маглів, і нам у дитинстві читали інші казки: "Спляча красуня", "Попелюшка"... - Це хвороба така?

Таємниця та брехня – це те, що ми приймаємо, ставши дорослими.