Мефодій Буслаєв. Карта Хаосу

Я вічно боявся не того, чого треба було боятися, і вічно не боявся того, чого слід було боятися. А якщо так, то чи варто було взагалі боятися?

Лише терпіння породжує силу. Лише у битві з собою міцніє тіло і дух. Стан же ситості та самовдоволення нічого не несе, крім розслаблення та смерті. Людина як цибулина. Складається з такої неймовірної кількості верств брехні самому собі, що під кожною шкірою виявляється ще одна. І все одно треба пам'ятати, що все це лушпайка. Знову ж брехні комусь не буває. Це ілюзія, що когось можна обдурити. Збрехати зрештою можна лише самому собі.

Він був не те, щоб осел. Просто дуже довго маскувався, а коли хотів врубати задню передачу, виявилося, що шкіра вже приросла. Так і лишився. Начебто розумник, але з клаптями ослячої шерсті.

Людина, прикидаючись, забуває, що маска приростає до шкіри, а потім вростає і в м'ясо. Винятків немає, якою б чужорідною та тимчасовою маска не здавалося б спочатку. Один прикидається слабким і стає слабким. Інший прикидається циніком і стає циніком. Ніщо не бетонує душу швидше за брехню. Вода набуває форми тієї посудини, в якій знаходиться. А якщо вода замерзає, то посуд лопається — і ось вона готова форма. Потрібно бути дуже обережним із тимчасовим. Воно дуже скоро стає постійним.

Навіть найменший крок коштує жертви, якщо це крок уперед.

Ніщо не бетонує душу швидше за брехню.

Без їжі людина вмирає за кілька тижнів. Без води проживе кілька днів. Без повітря задихнеться за хвилину. Без кохання він не протягнув би й секунди. Навіть мить прожити без любові — досконалий нонсенс, бо однією лише любов'ю існує весь величезний світ з лампочками зірок, ліхтарем сонця і кількома великими континентами, що ліниво плескаються в кам'яній ванні Світового океану.

Люди вірять у все, що завгодно, окрім правди. Покажи їм хоч кентавра, хоч русалку – спишуть на генетичну потворність і всі справи. Драконів у середньовіччі всіх перебили, а тепер кажуть – міф.