Шпіль

Мені здавалося, що це буде просто. Мені здавалося, що шпиль завершить кам'яну Біблію, стане кам'яним Апокаліпсисом. У своєму божевіллі я і не підозрював, що з кожним кроком мені буде дано новий урок і нова сила. І не було кому навчити мене. Я повинен був будувати, підкоряючись лише своїй вірі, не слухаючи нічиїх порад. Іншого шляху не було. Але при цьому люди притуплюються, як поганий різець, або зриваються, як сокира з сокирища. Я надто був поглинений своїм баченням, щоб взяти це до уваги, і, крім бачення, не потребував ні чого.

Як же вимагати від інших те, чого я не можу зробити сам?

Одна зухвалість тіснила іншу.

Макет був подібний до людини, що лежить на спині. Неф – його зімкнені ноги, трансепти по обидва боки – розкинуті руки, хор – тулуб, а капела Пресвятої діви, де відтепер відбуватимуться богослужіння, – голова.

- Ну як, Роджере, сину мій? Майстер випростався, змахнув пил з колін, обтрусив руки. Землекопи відновили роботу, лопати зашаріли. - Ви зрозуміли, що це означає, преподобний отець? – Лише те, що легенди мають рацію. Але ж легенди завжди мають рацію. - Ви, священики, вибираєте собі легенди до смаку.

Він сміявся, піднявши підборіддя і похитуючи головою. Бог-Отець осяяв його сяйвом слави, і сонячні промені прямували крізь вітраж услід за його рухами, животворячи освітлені лики Авраама, Ісаака і знову Бога-Отця. Від сміху в нього виступили сльози, і перед очима множилися райдужні кола, спиці, арки. Піднявши підборіддя і примружившись, він міцно, в обох руках, тримав перед собою макет шпиля – о радість… – На півжиття чекав я цього дня!

... Людський розум всюди відкриває закони і водночас обманюється легко, як немовля.

Є жінки, чиє невігластво міцніше за ворота і засуви.

А смерть не така безглузда, як життя, тому що немає нічого безглуздішого комка, що роздирається жахом, який, як язичок вогню, що гасне, тремтить під ребрами.