Як ставиться п'єса

Театр схожий на військове мистецтво і азартну гру в рулетку — ніхто заздалегідь не знає, яка вийде вистава. Не лише на прем'єрі, а й кожен наступний вечір відбувається диво.

Люди театру, як відомо, забобонні. Не здумайте, наприклад, сказати акторці перед прем'єрою:«Бажаю успіху». Треба сказати: Ні пуху ні пера. Акторові не кажіть:«Бажаю удачі», — а скажіть:«Зламай собі шию», — та ще й плюньте в його бік.

Художник прочитує п'єсу, не зважаючи на принади складу та композиції. Його цікавить, де і які мають бути двері і які меблі хоче розставити на сцені автор, щоб, порадившись із режисером, все зробити навпаки. Тоді уражений автор заявляє, що він саме так усе собі уявляв. Театр взагалі своєрідний тим, що там усі речі виглядають інакше, ніж спочатку передбачалося.

Прем'єра - це фатальний момент, коли драматичний твір стає реальністю. До останньої репетиції ще можна було щось виправляти та рятувати. Вистава була незавершеною роботою, світом у становленні, зіркою, що народилася з хаосу. Прем'єра — це вираз відчайдушної рішучості надати нарешті п'єсу самій собі.

У театрі все можливе, це будинок чудес.

Як відомо, прем'єри мають постійну публіку. Є люди, які ходять лише на прем'єри. Кажуть, що це пристрасні театрали чи просто цікаві люди, сноби чи любителі хизуватися туалетами та побачити знайомих. Не знаю, але думаю, що вони приходять гнані підсвідомим садизмом, їм приємно насолодитися хвилюванням акторів, муками автора, агонією режисера.

Ми не маємо наміру вдавати, що розуміємо театр ; його не розуміє ніхто — ні люди, що постаріли на підмостках, ні найдосвідченіші директори театрів, ні навіть газетні рецензенти.

Театр поблизу грубий і недосконалий. Але коли він успішно виконує свою справу, він будить ілюзії та почуття, які тривають до кінця вистави і часом не покидають глядача і поза театром.