Занепад мистецтва брехні

Речі існують остільки, оскільки ми їх бачимо, а що і як ми бачимо залежить від Мистецтв, що вплинули на нас. На щось дивитися і це щось бачити абсолютно різні речі. Щось починає існувати тоді і лише тоді, коли нам стає видно його красу. Зараз люди бачать тумани, але не тому, що тумани існують, а тому, що поети та художники навчили їх загадковій красі подібних явищ. У Лондоні, можливо, бувало туманно вже сотні років. Насмілюсь стверджувати, що так це й було. Але цього ніхто не бачив, тому нам нічого про це невідомо. Туманів не існувало, поки їх не винайдено. У наші дні, треба сказати, тумани доводять до крайності. Де освічений схоплює художній ефект, неосвічений схоплює застуду.

Пан Раскін якось сказав, що герої романів Джорджа Еліота є ошметками на підлозі Пентонвільського омнібуса; так ось герої пана Золя куди гірші. Їхні чесноти за рівнем своєї тужливості перевершують їхні гріхи.

Якби Природа була зручна, людство ніколи не винайшло б архітектуру, а я особисто віддаю перевагу будинку відкритому простору. У будинку ми відчуваємо власну пропорційність. Тут все підпорядковане нам, нашим смакам та цілям. Егоцентризм, настільки необхідний людині відчуття власної гідності, цілком породжений кімнатним життям. Зовні людина стає абстрактною і безособовою, індивідуальність зовсім покидає її.