Книга / твір

Коли ж ви нарешті перестанете по кожному дрібниці чекати від чоловіків компліментів?

Високий розум утішає себе глибокими провалами.

Очі її були не виразнішими за пару грибів.

Як часто рука, що звикла до квітів, марно просить милостині та черствого хліба!

Уявіть собі, що ви отримали кошик апельсинів, розкрили його та виявили, що весь верхній шар апельсинів згнив; ручаюся, що ви не будете міркувати:«Унизу апельсини повинні бути хорошими, щоб відновити рівновагу». Ні, ви вирішите:«Напевно, весь кошик нікуди не годиться»; і саме таким насправді буде перебіг міркувань науково мислячої людини про Всесвіт. Він вирішить:«Тут, у цьому світі, ми виявляємо багато несправедливого, і це дає нам підставу припустити, що справедливість не править у світі; отже, цей факт служить моральним аргументом проти існування божества, а чи не на користь його існування».

Дивно все ж таки, що люди, які нашкодили вам, вважають, що у всьому винні ви самі.

– Вони, вони! - козлиним голосом заспівав довгий картатий, множиною кажучи про Степа, - взагалі вони останнім часом дуже свинячать.

Поки людина сидить, не дізнаєшся, кульгавий він чи не кульгавий. Поки людина спить, не дізнаєшся, крива вона чи не крива. Поки людина обідає, не дізнаєшся, боягуз він чи герой. Поки людина мовчить, не дізнаєшся, брехлива вона чи правдива.

Юність, безмежно прекрасна юність, коли пристрасть ще не зрозуміла, лише невиразно відчувається в частому биття сердець; коли рука злякано здригається і тікає убік, випадково доторкнувшись до грудей подруги, і коли дружба юності береже від останнього кроку! Що може бути рідніше за руки коханої, що обхопили шию, і — поцілунок, пекучий, як удар струму!

…Не треба нічого нікому доводити. Ви нікому нічого не винні. Окрім самої себе.