Книга / твір

... істоти на кшталт Щасливчика — я говорю і про собак, і про людей — надто часто опиняються на волі, а їхній ідеал — світ бруду та фекалій. Там немає місця Арту і подібним до нього людям, немає місця розмовам про книги, про Бога або про всесвіт за межами нашого всесвіту, а єдиний засіб спілкування — істеричний гавкіт голодних і озлоблених псів.

Повна відсутність таланту в нього так і не була виявлена, тому що в тих картинах, де він грав, перш ніж хтось або встигав його розкусити, починалася атака індіанців, або на екран вривалося стадо динозаврів, або руйнувалися стіни Трої, або відбувалося що- ще, відволікає увагу глядачів.

Люди — безстрашні та відчайдушні істоти.

... хто пояснюється – той уже виправдовується.

Врятувати людину, позбавити батька мук, а жінку від сліз — зовсім не добра справа, це людський обов'язок.

Я майже навчилася не думати про тебе. Часом таки тягне зателефонувати, сказати про цю мою перемогу. Щоб ти не спокушався щодо своєї винятковості. Щоб не думав, що я поїхала до іншої країни, бо боялася жити там, де тебе легко зустріти. Я б сказала тобі це, натиснула«відбій» - і відразу видихнула б з себе той дивний час, коли ти заступав собою весь світ.

Мрії – це відновлюваний ресурс. Неважливо, скільки вам років і в якому ви стані, всередині вас таїться маса нездійснених можливостей і нова краса, готова народитися на світ.

Якщо ти перестанеш звертати увагу на молоду дружину, вона тобі таки відплатить.

Між життям із ним і смертю я вибрала б«з ним», а що буде далі вже не має значення.

Так життя, звівши людину на вершину благополуччя, продовжує і там дражнити і мучити його. Попереду завжди залишається щось недосяжне, вічна спокуса та вічна незадоволеність.