Книга / твір

Так, я бігла з іншим, бігла! (З тугою.) Ти б теж бігла. Я згорала на вогні, вся душа в мене в ранах і виразках, а твій син був для мене струмком води — я чекала від нього дітей, заспокоєння, цілющої сили. Але той був темною річкою, осяяною гілками, що хвилювала мене шурхотінням очеретів і глухим гуркотом хвиль. І я пішла за твоїм сином - адже він був холодним струмком, - а той посилав мені слідом за зграєю птахів, і вони заважали мені йти і віяли холодом на мої рани, віяли холодом на бідну суху жінку, дівчину, обласкану вогнем. Я не хотіла, зрозумій! Я не хотіла, я не хотіла! Я прагнула твого сина, і я його не обманювала, але рука того підхопила мене, як шквал. І він підхопив би мене рано чи пізно, навіть якби я постаріла і вседіти твого сина вчепилися мені у волосся!

Іноді Спіро сумував за тими часами, коли надто настирливого працівника можна було просто викинути з вікна, і цим вирішити проблему. Зараз людина поки летіла до землі, встигала зателефонувати своєму адвокату.

Я не злюся. Мені не сумно. Я давно вже нічого не відчуваю, окрім фізичного збудження.

— Він забрав у мене жінку, яку я любив! — Ця крадіжка така незначна, що вона навіть не передбачена законом.

Так у житті повелося, що той, хто прагне високо злетіти як мінімум, повинен облаштувати місце свого майбутнього приземлення.

Іноді ясніше розберешся в людині, яка бреше, ніж у тому, хто говорить правду. Щоправда, як яскраве світло, засліплює. Брехня, навпаки, – легка напівтемрява, що виділяє кожну річ.

Самотня особистість, нехай навіть і звільнена, не є ніякою загрозою. Буржуазія боїться лише особистостей, що об'єдналися в соціальну силу, а тому вона сама почала викликати:«Хай живе особистість!» — і сама приєдналася до вимог особистої сексуальної свободи, особистої свободи в мистецтві, особистої свободи совісті. Буржуазія взяла цей рух під своє крильце, бо воно веде до ізоляції особистості, до ослаблення її як суспільного чинника.

За п'ять секунд у людину не закохаєшся, але передчуття кохання може заронити в душу і п'ятисекундна зустріч.

— Вони люблять вас і хочуть допомогти вам. Вона похитала головою і зітхнула: — Так, я знаю, знаю. Але за умови, що вони не почують нічого неприємного. Тітонька Велланд саме так і висловилася, коли я спробувала… Хіба тут ніхто не хоче знати правди, містере Арчере? Справжня самота це жити саме з цими добрими людьми, які тільки й просять, щоб ви вдавали!

- Та годі вам! — голос його був сповнений щирого подиву, — у чому проблема? Хтось із нас багатий, а хтось бідний. Що тут нового? У мене є машина, а у вас ні. У мене достатньо їжі, а у вас немає. Все у нас, як завжди, але раніше ви не скаржилися. Навіщо ж повставати зараз?