Едвард Каллен

— Я можу прочитати думки будь-кого в цьому залі. Окрім твоїх. - То зі мною щось не так? — Я сказав, що читаю думки, а ти почала копатися в собі.

- У тебе що, лінзи? - Ні. — Очі були чорними минулого разу, а зараз золотаво-карі. — Так, я знаю, це флюоресценція.

— І це твоя мрія? Стати монстром? - Так, мрія, щоб завжди бути з тобою.

— Я не губитиму твоє життя. - Я вмираю. Вже. З кожною секундою я все старший. - Так і має бути.

Це справжнє щастя — зустріти когось, кому можеш розкрити душу і хто приймає тебе таким, яким ти є. Я дуже довго чекав цього дня, щоб стати чимось більшим, ніж я є. І з Беллою я відчуваю, що близький до цього. Скільки б часу ми не провели разом, мені завжди буде мало. Давай почнемо з вічності?

— Як усі витріщаються! - Твої друзі? Помітив... Раз ми порушуємо всі правила, і мені горіти в пеклі...

Гроші, секс, гроші, секс, кіт.

- То ти скажеш мені, як зупинив фургон? - Це був викид адреналіну! Справа звичайна... в Google пошукай!

— Шлюб — це просто аркуш паперу. - У нас це був спосіб сказати: "Я люблю тебе!" - Ну, а в нас це спосіб сказати: "Ой, я залетіла!"

- Це не реально... Так просто не буває. — Буває... У моєму світі.