Голодні ігри (The Hunger Games)

Цезар задає Піту питання, чи має дівчина. Піт вагається, потім непереконливо хитає головою. — Не може бути, щоб такий гарний хлопець не мав коханої! Давай, скажи, як її звуть! - Не відстає Цезар. Піт зітхає. — Ну, взагалі-то є одна дівчина... Я люблю її, скільки себе пам'ятаю. Тільки... я певен, до Жнив вона навіть не знала про моє існування. З натовпу долинають вигуки розуміння та співчуття. Нерозділене кохання — ах, як зворушливо! — Має інший хлопець? - Запитує Цезар. — Не знаю, але багато хлопців у неї закохані. — Отже, все, що тобі потрібне, — це перемога: переможи в Іграх і повертайся додому. Тодівона вже точно тебе не відкине, - підбадьорює Цезар. — На жаль, не вдасться. Перемога... у моєму випадку не вихід. — Чому ні? — спантеличено питає ведучий. Піт червоніє як рак і, запинаючись, вимовляє: — Тому що... бо... ми приїхали сюди разом.

Переоцінювати противника часом не менш небезпечно, ніж недооцінювати.

Добрі люди намагаються проникнути тобі в саме серце.

- Ще разок? Для публіки? Його голос не злий, він безбарвний, а це ще гірше. Я вже втрачаю свого хлопчика із хлібом. Я беру його руку і ми йдемо до виходу, назустріч камерам. Я дуже тримаю Піта і боюся того моменту, коли мені доведеться його відпустити.

Яка б не була правда, на хліб її не намажаєш.

Порівняно з брудом тут просто рай. Чистий одяг, спальний мішок, ліки... ти.

Знаєш, ти могла б прожити сотню життів і все одно не заслужити на нього.

Те, що я відчуваю, має належати лише мені.

Ти прийшла добити мене, сонечко?

Не можна виявити слабкість. Інакше допомоги не чекай. Жалюгідним виглядом нікого не здивуєш. А ось стійкість часто викликає захоплення.