Гараж

Анікєєва: — Ох, Павле Костянтиновичу, я глибоко поважаю вас, як вченого... але ваше моральне обличчя.... Смирновський: — Так-так, цікаво. Анікєєва: — Мені, як заступнику директора інституту, дзвонили із вагомої організації... В овочевому магазині шістдесят другому люди купували картоплю у пакетах — і що вони там знаходили? Син Милосердова: - Невже ананаси?

- У мене все по штампу. Нормально. Закінчила філфак у МДУ. Факультет наречених називається, знаєте? Займаюся сатирою. - Російською чи іноземною? - Нашій. — За 19 століття? - Ні, сучасної. - У вас приголомшлива професія, ви займаєтеся тим, чого немає.

Я думав, що ви великий учений, а ви елементарний власник! Тьху!

— Подумати тільки, серед тих, кого не виключили, не знайшлося жодної порядної людини. — А ви самі? - А я не претендую.

— Скажіть, що там немає виходу? — Ні, там глухий кут. - Уу! Повний глухий кут!..

Не мучся, совість сьогодні не в моді. На жаль.

Карпухін: — В Індії мавпи збирають кокоси. А мої макаки в сибірській тайзі збиратимуть кедрові шишки, лущатимуть їх, складатимуть у ящики, чи розумієте… Смирновський: — Наклеювати ярлики… Син Милосердова: — Ну ні, наклеювати ярлики – це ми мавпам не віддамо.

Вчасно зрадити - це не зрадити, а передбачити.

Ключи ми вам не віддамо! Ми вам не Буратин.

- Та ви що? Як же можна виганяти мене? Я за машину Батьківщину продав! — Попрошу факт продажу Батьківщини зафіксувати у протоколі.