Зелена миля (The Green Mile)

— Як же мене... ненавидять... ці люди... Я відчуваю, як бджоли жалять мене. — У нас немає ненависті до тебе... Ти не відчуваєш...? Ти можеш це відчути?

Добро ніколи не залишиться безкарним.

І ти теж помреш, а я житиму. І це моє прокляття.

Шкода, що я такий!

У багатьох піднімається настрій, коли когось іншого прихоплюють зі спущеними штанами та налаштованим інструментом.

Час все лікує, чи ви хочете цього чи ні. Час все лікує, все забирає, залишаючи наприкінці лише темряву. Іноді в цій темряві ми зустрічаємо інших, а іноді втрачаємо їх знову.

Телебачення — гарна штука, я нічого не маю проти, але мені не подобається, що вона відволікає від решти світу, приковує до свого вікна. У цьому сенсі радіо краще.

Людям подобаються лицеміри. Це правда, вони впізнають у них самих себе, адже так приємно, коли зі спущеними штанами і в повній бойовій готовності застануть когось, а не тебе.

Якщо людина щиро кається у своїх гріхах, вона може повернутися в той час, який був найщасливішим для неї, і залишитися там назавжди. Може це і є рай.

Вони допомогли йому вбити себе. І так відбувається щодня у всьому світі.